понеділок, 22 жовтня 2012 р.

Національна бібліотека Республіки Білорусь


Храм знань у алмазі... Саме так виглядає споруда. Вона є однією з кращих серед національних бібліотек Європи, де поєдналися унікальна архітектура і новітня бібліотечна техніка.
         Ємність фондосховища – 14 млн. одиниць зберігання, висота споруди – 72 м, кількість читальних залів – 20 (2000 читацьких місць), загальна площа приміщень — 112670 м2.
         Будівництво споруди розпочалося у 2003 році. Для читачів бібліотека відкрилася 16 червня 2006 року. Перед її фасадом на невеликому майданчику розміщається відлитий із бронзи пам’ятник білоруському першодрукарю Франциску Скорині. Зовні споруда нагадує наближений до кулі облицьований склом многогранник – “діамант”, що підіймається в центрі триповерхової підставки (стилобата). Форма будівлі символізує особливу цінність знань і нескінченність пізнаваного світу. А ввечері над 24-поверховою будівлею засвічується оригінальна підсвітка, яка дозволяє вигравати всім граням  “діаманту” і засвічує прапор Республіки Білорусь. Бібліотека побудована на рівні світових стандартів і є унікальною архітектурною спорудою, де поєднана прозора стеля з скляною підлогою. Створенню індивідуального образу Національної бібліотеки сприяє і художньо-декоративне оформлення бібліотеки. Головний вхід розписаний у вигляді сторінок розкритої книги про слов’янську писемність. Ліворуч 19-ма мовами написана фраза  Ф. Скорини: “Да будет совершен Божий человек”, а праворуч – висловлювання із творів про значення книги і духовності в житті суспільства.
               Послуги та інфраструктура:
-         замовлення документів,
-         експертиза книг і рукописів,
-         обслуговування незрячих і слабозорих користувачів,
-         електронна доставка документів,
-         віртуальна довідкова служба «Запитай бібліотекаря»,
-         віртуальний центр правової інформації,
-         віртуальний читальний зал,
-         Інтернет-центр,
-         музей книги,
-         ігрова дитяча кімната,
-         фізкультурно-оздоровчий комплекс,
-         ресторан та кафе,
-         оглядовий майданчик,
-         галерея «Лабіринт»,
-         галерея «Ракурс»,
-         галерея «Панорама»,
-         реклама на будівлі Національної бібліотеки.       
                                    Віртуальний читальний зал
          Віртуальний читальний зал  забезпечує віддаленим користувачам доступ до електронних інформаційних ресурсів: повнотекстових, реферативних, бібліографічних та фактографічних баз даних, де міститься інформація по трьох розділах: «Ресурси світових виробників», «Ресурси Національної бібліотеки Білорусь», «Ресурси організацій-партнерів».
         Унікальні рукописи, стародруки, надсучасна література, аудіо- та відеоматеріали – тут можна знайти будь-яку інформацію, адже в цій бібліотеці зберігають 9 мільйонів книжок п'ятдесятьма мовами світу.
Джерела:

                                                                                  «Право на розвиток є показником
                                                                                    поваги всіх інших прав людини»
                                                                                                                
                                                                                                                  (Кофі Аннан)

 24 жовтня  День Організації Об’єднаних Націй

         День ООН – це день народження Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня 1945 року, після того, як більшість держав-засновників ратифікували договір про створення всесвітнього органу, була офіційно створена Організація Об'єднаних Націй,  яка здійснює контроль над дотриманням прав громадян на інформацію, прагне покласти край насильству, зменшити масштаби бідності, сприяє розвитку націй і забезпечує рівність всіх народів. Члени-засновники ООН – 51 держава (у тому  числі і  Україна). Станом на 14 липня 2011 року ООН нараховувала 193 держави-члени. Серед найбільших досягнень ООН – це підписання декларації прав людини, яка з’явилась в грудні 1948 року.
         24 березня 2011 року представники Уряду України та установ системи ООН підписали Рамкову програму партнерства на 2011-2016 рр. про наступне:
  • економічне зростання і подолання бідності;
  • соціальний розвиток;
  • врядування та управління;
  • навколишнє середовище та зміна клімату.
         На сьогодні  в Україні працюють дуже багато установ ООН: Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд народонаселення ООН (ЮНФПА), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБООН), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП) та інші.
         Традиційно 24 жовтня в усьому світі проводяться зустрічі, дискусії та виставки, присвячені цілям Організації та її досягненням, відбувається міжнародний концерт. В цьому році Україна під час засідання Ради ООН з прав людини відзвітує перед Організацією щодо ситуації з правами людини в нашій країні.

Джерела:
http://beyond.ua/mijnarodniy-den-organizaciji-obednanih-naciy-den-oon/

пʼятницю, 19 жовтня 2012 р.



В бібліотеці-музеї для дітей ім. Д. М. Брилінського 18.10.2012 року відбувся мистецький захід «Музика в книжковому храмі» з 4-А класом ЗОШ №24. В гості  завітали представники Хмельницького музичного училища ім. В. Заремби –  студентки 4-го курсу Фанда А. В. і Ястремська М. В., які під музичний супровід познайомили дітей з життям та творчістю Соломії Крушельницької (140 років з дня народження) – відомої української оперної співачки та педагога, здійснили екскурсію вулицями і будиночками книжкового міста, погралися в гру «Яка це книга?»
         Бібліотекарі разом з юними «пізнайками» пройшлись стежками створення книги, провели аукціон загадок «Казковий герой». Учні дізналися про правила поводження з книжками та  побували в музеї ім. Д. М. Брилінського.
         Це музичне дійство створило ще одну сторінку в історії нашої бібліотеки та залишило глибокий духовно-пізнавальний слід в  дитячих душах.

понеділок, 15 жовтня 2012 р.




Друже!

Сьогодні ми започатковуємо нову рубрику блогу – це «Незвичайні бібліотеки». Ти сучасна освічена людина, яка прагне гарно відпочити після напруженого дня та забути про все за допомогою книги, хочеш взнати щось нове, розширити свій кругозір і життєвий досвід, тоді закрий очі і уяви себе в кожній з незвичайних бібліотек нашого рейтингу, який ми будемо вести на нашому блозі, і ми обіцяємо, що ти отримаєш задоволення від пережитих вражень.
Дивна річ! Незважаючи на наявність Інтернету в кожному домі і безліч електронних книг, що продаються по світу щорічно, є багато людей, які відвідують бібліотеку. Для таких шанувальників книги будують оригінальні бібліотечні будівлі, деякі з яких стають справжніми шедеврами архітектури! Вони сприймаються дуже нестандартно, екзотично і цікаво.
Наша мандрівка розпочинається з бібліотеки №1 – «Книжкова полиця». Це Публічна бібліотека в Канзасі (Kansas City Public Library – штат Міссурі, США), яка є однією з головних визначних пам'яток міста. Дуже вже фасад у неї незвичайний – у вигляді книжкової полиці. Коли вперше бачиш Публічну бібліотеку на фотографії, відразу й не скажеш, що це – будівля. Фасад, відомий під назвою Книжкова Полиця, являє собою 8-метрові обкладинки-корінці книг. Вони покривають одну зі стін бібліотеки. Всього "книг" – 22 штуки. Вони підібрані так, щоб відображати самі різні кола читання. Читачам Канзасу було самим запропоновано вибрати книги, які вони хочуть бачити в якості обкладинок фасаду. Усім своїм виглядом ця бібліотека демонструє захопленість громадян міста читанням. А як же інакше – хіба можна не захотіти відвідати бібліотеку, де весь фасад складається з найкращих книг, розміром майже 8 на 3 метри кожен, виготовлених з міцного термопластика.
Серед улюблених у Канзасі книжок можна побачити такі відомі твори, як "Пастка-22" (Джозеф Хеллер), "Сто років самотності" (Габріель Гарсія Маркес), "451 градус за Фаренгейтом" (Рей Бредбері), "Пригоди Гекльберрі Фінна" ( Марк Твен), "Дао Де цзін", збірку віршів Ленгстон Хьюз, "Людина-невидимка" (Герберт Уеллс), "Володар кілець" (Джон Толкін), "Ромео і Джульєтта" (Вільям Шекспір) та інші твори.
Унікальний проект займає цілий квартал. За більш ніж сотню років свого існування головна будівля бібліотеки кілька разів змінювало свою адресу, і в 2004 році переїхало в колишню будівлю Першого національного банку, після того, як там була проведена серйозна реконструкція. Роботи обійшлися в 50 мільйонів доларів. А починалося все ще у 1873 році. Тоді бібліотечний фонд складався з безлічі томів Американської Енциклопедії, які розміщувалися в єдиній дубовій шафі. Зрозуміло, сама будівля зазнала великих змін. Це був дуже не простий проект. Роботи по його реалізації почалися в 2002 році. Гроші на переобладнання колишнього банку надходили у вигляді благодійних внесків, а також у вигляді відрахувань з податків. Жителі, звичайні читачі бібліотеки міста, протягом 2-х років вибирали назви більше двадцяти художніх творів, які в подальшому і прикрасили фасад публічної бібліотеки. яка радує око мешканців і гостей міста. Сама будівля була досить стара. Адже особняк був побудований в 1904 році. Він кілька разів перебудовувався, ремонтувався в різні роки минулого століття, в результаті чого в ньому переплелися різні епохи, а порушувати дух історії архітекторам не хотілося.
Зараз в бібліотеці налічується понад 2 300 000 одиниць (книги, компакт-диски, аудіо-та відеоматеріали). Запланувавши настільки незвичайне оформлення, творці хотіли залучити в стіни бібліотеки нових відвідувачів, а на вулиці міста – нових туристів. Судячи по популярності будівлі, ідея вдалася на славу. І сьогодні Публічна бібліотека в Канзасі, що представляє собою сучасний комплекс, виконаний за останнім словом науки і техніки, упевнено дивиться в майбутнє. Бібліотека не тільки знайшла новий зовнішній вигляд, але й розширила спектр послуг, що надаються в ній: конференц-зал, переглядовий зал, кафе.
Варто також згадати, що її унікальний дизайн спонукав багатьох жителів міста згадати, що таке бібліотека і її цінності. Тепер жителі міста можуть по праву сказати, що у них – найбільша книжкова полиця в світі.

Джерела:


четвер, 11 жовтня 2012 р.


                                     З Днем Козацтва!
14 жовтня щорічно відзначається День українського козацтва. Козацтву належить особливе місце в історії України та в історичній пам'яті українського народу. В XVII-XVIII століттях Україну називали країною козаків, а українців – козацькою нацією.
Вітаємо всіх нащадків славного козацького роду з Днем Козацтва! Нехай з кожним днем все міцнішає лицарський дух українців, та відроджується з глибини віків та мудрість, хоробрість і завзятість  козацького роду, яка завжди була йому притаманна .
Феномену козацтва, його внеску в розбудову української державності присвячена тематична книжкова виставка «Козацькому роду нема переводу», на якій представлені твори з фонду бібліотеки.

Якою була організація Запорозької Січі?
Січ можна без перебільшення назвати столицею Війська Запорозького. Незалежно від місця свого розташування, Січ залишалася для козаків єдиним військовим і адміністративним центром. Щорічно на початку січня на Січі проходила загальна козацька Рада, де обиралися кошовий отаман та військова старшина (писар, осавул, суддя, обозний, хорунжий, бунчужний та інші). У мирний час влада кошового та старшини була обмеженою, але під час походу головний козацький отаман отримував право навіть карати на смерть підлеглих.
Запорозька Січ традиційно поділялася на курені. Так спочатку називали великі будівлі, де жили козаки, а згодом ця назва закріпилася за військовими підрозділами запорожців. У куренях зазвичай жили козаки-земляки. Саме це зумовлювало назви окремих куренів: Корсунський, Полтавський, Лубенський, тощо. Козаки кожного куреня також раз на рік обирали свого курінного отамана. Лише за часів національно-визвольної революції під проводом Богдана Хмельницького козацьке військо почало поділятися на полки та сотні.
Хто міг стати запорізьким козаком.?
З 15 століття в українських степах з'являються добувачі, що пізніше поповнюються утікачами від польського панування. На новій території їм приходиться постійно захищатися від татар, і поєднуються в окремі збройні групи, що не тільки відбивають напади татар, але і самі нападають на татарські загони й міста. Цих відважних людей почали називати козаками. Вважається, що свою назву козаки одержали від тюркського слова козак – степовий мисливець.
Головною вимогою до новоприбульця було вміння перехреститися по-православному, після чого він обирав собі курінь, де знайомився з козацькими законами, правилами і традиціями. До січового товариства приймали іноземців, людей, які не володіли українською мовою, одружених чоловіків. Людина могла назватись будь-яким ім’ям, оскільки козака не заведено було розпитувати про його минуле.
Чому козаки змінювали свої імена?
 Через те, що більшість з запорозьких козаків походила з українських селян, які втікали від закріпачення, їх оголошували поза законом. Козаки обирали собі прізвиська, що згодом перетворилися на прізвища. Козацькі прізвища могли бути пов’язані з їжею наприклад, Борщ, Корж, Бульба), з предметами господарства та одягу ( Підкова, Сірошапка, Сокира), із зовнішністю (Кривоніс, Чуб, Крутивус) Часто козакам давали прізвиська, що означали дію: Небийбатько, Непийпиво, Вернигора, Непийвода.
 В чому полягала воєнна майстерність козаків?
Запорозькі козаки справедливо вважалися одними з найкращих воїнів у Європі. Іван Сірко(1605-1680) був найвідомішим і найпопулярнішим кошовим отаманом Запорізької Січі. Він не вмів ні писати, ні читати, проте був талановитим полководцем, володів всіма тонкощами військової справи.  Народився він на Слобожанщині, з молодих років козакував, був соратником
Б. Хмельницького, вісім раз поспіль обирався кошовим отаманом Запорозької Січі.  Він не програв жодної битви як козацький отаман. Висока військова майстерність Запорозького Війська досягалась за рахунок добре налагодженого військового навчання.
У козаків була кіннота, але все-таки основою їхнього війська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті козаки починають активно використовувати вогнепальну зброю - пищали, пістолі, невеликі пушки. По степу вони пересувалися на возах, якщо на них нападали татари козаки встановлювали вози в квадрат і вели сильний вогонь по татарах. Козаки здійснювали успішні походи в Крим, і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). По ріках і морю вони ходили на невеликих човнах, видовбаних з цілого дерева, що називалися чайками. По краях прикріплювався зв'язування очерету, що додавало додаткову стійкість. Основу днищ чайок козаки робили зі стовбурів верби або липи, належним чином видовбуючи та обтісуючи їх. Далі корпус формувався а грубих дощок, їх дуже ретельно припасовували одну до одної, а щілини між ними забивали клоччям. Борти цих суден, довжина яких сягала 20, а ширина 4 метрів, просмолювали, а потім обшивали тугими оберемками сухого очерету, іноді ще й липовою корою. Це робилося для того, щоб підвищити плавучість човнів. Було також по 10 весел з кожного борту. Щодо екіпажу, то він, залежно від розміру судна, становив від 50 до 70 чоловік. Озброєння – 6 легких гармат, рушниці, луки, пістолети, списи.
Які ж були традиції і побут козаків?
День на Січі для запорожця починався з обов’язкової молитви, далі йшов сніданок, де всі їли з одного казана. На Січі завжди панували демократичні традиції братерства та рівності. Козаки мали свій так би мовити лицарській кодекс честі: "Захищати свою родину, свій народ і свою країну!". Вони відмінно володіли  мечем і шаблею. Козаки мали свій стиль і зовнішність: оселедець, вуса, гоління бороди, червоний колір стягів, зброї, одягу.
Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог. Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися. Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах. Опівдні на башті стріляли з гармати. Цим пострілом кликали на обід. Тоді ставали всі в коло біля образів і отаман читав їм "Отче наш” і тільки після цього приступали до їжі. Надвечір подавали вечерю. Добре поївши, козаки збиралися на майдані або над Дніпром до пісень, жартів, танців. Коли ставало нудно, вони починали готуватися до нового походу. За злочини покарання і страти призначалися різні. Застосовувалися: прив’язання до гармати за зневагу до начальства, за грошовий борг; шмагання нагаєм за злодійство. Найпопулярнішою стратою було забивання киями. Також використовували шибениці. Найстрашнішим було закопування злочинця живим в землю.
Хто входив до реєстрового козацтва?
Реєстровими  козаками  називали  тих  козаків,  які  офіційно  були  взяті  на  службу польсько-литовською  владою  та  занесені  в  особливий  список -  реєстр.  Вперше  військо  реєстрових  козаків  з'явилося  у  1572  році.  коли  польський  король  Сигизмунд  ІІ  Август  доручив  найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Але  ці  козаки  ще  не  мали  ніяких  особливих  привілеїв.   За  часів  короля  Стефана  Баторія у  1578  році була  здійснена  так  звана  козацька  реформа,  за  якою  вже  600  козаків  наймалися  на  службу  з  внесенням  у  реєстр.  Вони  отримали  чималі  привілеї:  право  землеволодіння,  право  власної  військової  та  судової  влади,  звільнялися  від  податків.  Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом.   Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище. Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу   на  Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля  Стефана  Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.   Кількість  реєстрового  війська  в  різні  часи  дуже  відрізнялась.  Якщо  у  1617  році  їх  налічувалася  лише  1  тисяча,  то   вже  в  1619  -  з  тисячі.  А  під  час  Хотинської  війни  1620-1621  років  у  Сагайдачного  було  вже  40  тисяч  реєстровців.  Але  після  повстань  1620-1630-х  років  реєстр  було  зменшено  до  6  тисяч  та  були  накладені  інші  обмеження.  Під  час  Національно-визвольної  війни  під  проводом  Богдана  Хмельницького  козацький  реєстр  коливався  від  20  до  40  тисяч.  Після  1654 року назва "реєстрові козаки” поступово вийшла з ужитку і замінилася термінами "городові козаки”, а з  1735  року – "виборні козаки”. 

Джерела:




понеділок, 8 жовтня 2012 р.



                                      «...Моїм віршам,  як дуже цінним винам
                                        настане черга ще своя»
.
                                                                                                             (М. Цвєтаєва)
     
8 жовтня 2012 року виповнюється
120 років з дня народження Марії Іванівни Цвєтаєвої

Мари́на Іва́нівна Цвєта́єва – відома російська поетеса, прозаїк, перекладачка народилась 26 вересня (8 жовтня) 1892 року в Москві. Її батько, професор-мистецтвознавець Іван Володимирович Цвєтаєв, був засновником Московського музею образотворчих мистецтв. Мати, Марія Олександрівна Мейн, походила з русифікованої польсько-німецької родини, була піаністкою. Родина Цвєтаєвих мешкала у Москві, а влітку в околицях Таруси (Калузька губернія). Через хворобу матері (сухоти) Марина часто жила за кордоном – в Італії, Швейцарії, Німеччині, але 1906 року мати помирає.
Характер у Марини Цвєтаєвої був важкий, нерівний. Ілля Еренбург, що добре знав її в молодості, говорить: «Марина Цвєтаєва поєднувала в собі старомодну чемність і бунтарство, граничну гордість і граничну простоту. Її життя було клубком прозрінь і помилок». Друзі поетеси не втомлювалися дивуватися її ерудицією і обізнаністю в багатьох питаннях, іноді її навіть називали «енциклопедією» і не були далекі від істини. Училася вона багато, але, через родинні обставини, досить безсистемно: зовсім маленькою дівчинкою – у музичній школі, потім у католицьких пансіонах у Лозані і Фрайбурзі, у ялтинській жіночій гімназії, у московських приватних пансіонах. 
Вірші Цвєтаєва почала писати із шести років (не тільки по-російськи, але і по-французьки, по-німецьки), друкуватися - із шістнадцяти. У 1910 році ще не знявши гімназичної форми, тайкома від родини, випускає за свої кошти досить об'ємний збірник "Вечірній альбом",  який присвячений Марії Башкирцевій. Тираж склав всього 500 примірників. В цьому збірнику Цвєтаєва багато сказала про себе, про свої почуття до дорогих її серцю людей; насамперед про маму і про сестру Асю. Його помітили і схвалили такі впливові і вимогливі критики, як
В. Брюсов, H. Гумелев, М. Волошин. Вірші юної Цвєтаєвої були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю і безпосередністю.  У її віршах з'являється лірична героїня - молода дівчина, що мріє про любов. "Вечірній альбом" - це своєрідна клятва коханню:

                          Ты все мне поведал - так pано!
                          Я все pазглядела - так поздно!
                          В сеpдцах наших вечная pана,
                          В глазах молчаливый вопpос ...
                          Темнеет... Захлопнули ставни,
                          Hад всем пpиближение ночи...
                         Люблю тебя пpизpачно- давний,
                         Тебя одного - и на век!  

Деякі її творіння вже тоді передбачали майбутнього поета. У першу чергу - невтримна і жагуча "Молитва", написана поетесою в день свого 17-річчя:

                                         Хpистос и Бог! Я жажду чуда
                                         Тепеpь, сейчас, в начале дня!
                                         О, дай мне умеpеть, покуда
                                         Вся жизнь как книга для меня.
                                         Ты мудpый, ты не скажешь стpого:
                                       "Теpпи еще не кончен сpок".
                                        Ты сам мне подал - слишком много!
                                        Я жажду сpазу- всех доpог!

 У вірші "Молитва" схована обіцянка жити і діяти, ставлячи непомірні вимоги на своїй життєвій дорозі.
Слідом за "Вечірнім альбомом" з'явилося ще два віршованих збірники Цвєтаєвої: "Чарівний ліхтар" (1912р. присвячений чоловікові  Сергію Ефрону) і "Із двох книг" (1913р.)
 Пізніше в поезії Цвєтаєвої з'явиться герой, що пройде крізь роки її творчості, змінюючись у другорядному і залишаючись незмінним у головному: у своїй слабості, ніжності, гнучкості в почуттях. Лірична героїня наділяється рисами лагідної богомольної жінки:

                                       Пойду и встану в цеpкви
                                       И помолюсь угодникам
                                       О лебеде молоденьком.

          Марина Цвєтаєва пише не тільки вірші, але і прозу. Одна з її прозаїчних робіт присвячена Пушкіну. Вона пише, що Пушкін був її першим поетом, і першого поета убили. Вона міркує про його персонажів. Пушкін "заразив" Цветаеву словом любов. Цьому великому поету вона також присвятила безліч віршів.
Не зрозумівши і не прийнявши революції, утікши від неї, саме там, вдалині від Батьківщини, Марина Іванівна, мабуть уперше знайшла тверезе знання про соціальну нерівність, побачила світ без яких би то ні було романтичних покривів. Важко далися Цвєтаєвій 17 років, проведені на чужині. Вона мала всі підстави сказати: «Зола эмиграции… я вся под нею – как Геркуланум, - так и жизнь прошла».
В циклі "вірші до сина" Цветаєва показує свою любов до Вітчизни, у весь голос говорить про Радянський Союз, як про світ нових людей, як про країну зовсім особливого складу.
Багато зі своїх віршів Цвєтаєва присвячувала поетам сучасникам: Ахматовій, Блоку, Маяковському, Ефрону...

                                        В певучем гpаде моем купола гоpят,
          И Спаса светлого славит слепец бpодячий... –
                И я даpю тебе свой колокольный гpад, Ахматова!
                                      и сеpдце свое в пpидачу.

Спадщина поетеси налічує 13 книг, виданих за життя, і 3 книги, що вийшли після її смерті. Багато чого так і залишилось неопублікованим. Вона писала лірику, поеми, віршовані драми, автобіографію, історичну, літературну та філософсько-критичну прозу. Писала про життя і смерть, про любов і мистецтво, про Гете і Пушкіна. В своїх творіннях вона як поет намагалась перевтілитись у той предмет, який зображувала. Творчості Цвєтаєвої притаманні романтичний максималізм, мотиви самотності, трагічна приреченість кохання, неприйняття і капіталістичної, і сірої радянської повсякденності, конфлікт побуту і буття, неприємної щоденності та духовного життя.
31 серпня 1941 року Цвєтаєва сама допомогла собі піти з життя та залишила по собі слід для прийдешніх поколінь, втілених у віршах. Кожен зможе знайти у неї щось близьке і цікаве для себе.

Поезія
  • збірка «Вечерний альбом», 1910,
  • «Волшебный фонарь», 1912,
  • «Из двух книг», 1913,
  • Монолог, 1913,
  • Мне нравится, что вы больны не мной, 1913,
  • Хочу у зеркала, где муть…1915,
  • збірка «Вёрсты», 1921,
  • «Лебединый стан»,
  • «Ремесло», 1923,
  • «Психея»,1923;
  • «Молодец», 1924;
  • «После России», 1928;
  • сатирична поема «Крысолов», 1925,
  • «Поэма Конца», 1926.
  • «Новогоднее»,
  • «Поэма горы»
  • «Лестница»
  • «Крысолов»
  • «Подруга», 1914–1915 рр — цикл віршів, присвячений Софії Парнок
Трагедії
  • «Федра» (1928).
Есеїстська проза
  • «Хлыстовки», 1934;
  • «Мой Пушкин», 1937;
  • «Искусство при свете совести»,
  • «Поэт и время»
  • «Мать и музыка»
  • «Черт»
  • «Дом у Старого Пимена»
Мемуарні портрети
    Щоденникова проза
  • «Октябрь в вагоне», Москва, октябрь-ноябрь 1917
  • «Вольный проезд», Москва, сентябрь 1918;
  • «Мои службы»,
  • «О любви»
  • «Из дневника»
  • «Грабеж»
  • «Расстрел царя»
  • «Покушение на Ленина»
  • «Чесотка»
  • «Fräulein»
  • «Ночевка в коммуне»
  • «Воин Христов»
  • «Смерть Стаховича»
  • «О благодарности»
  • «Отрывки из книги „Земные приметы“»
  • «Чердачное»
  • «О Германии»