З Днем Козацтва!
14 жовтня щорічно відзначається День українського козацтва. Козацтву належить особливе місце в історії України та в історичній пам'яті українського народу. В XVII-XVIII століттях Україну називали країною козаків, а українців – козацькою нацією.
Вітаємо всіх нащадків славного козацького роду з Днем Козацтва! Нехай з кожним днем все міцнішає лицарський дух українців, та відроджується з глибини віків та мудрість, хоробрість і завзятість козацького роду, яка завжди була йому притаманна .
Феномену козацтва, його внеску в розбудову української державності присвячена тематична книжкова виставка «Козацькому роду нема переводу», на якій представлені твори з фонду бібліотеки.
Якою була організація Запорозької Січі?
Січ можна без перебільшення назвати столицею Війська Запорозького. Незалежно від місця свого розташування, Січ залишалася для козаків єдиним військовим і адміністративним центром. Щорічно на початку січня на Січі проходила загальна козацька Рада, де обиралися кошовий отаман та військова старшина (писар, осавул, суддя, обозний, хорунжий, бунчужний та інші). У мирний час влада кошового та старшини була обмеженою, але під час походу головний козацький отаман отримував право навіть карати на смерть підлеглих.
Запорозька Січ традиційно поділялася на курені. Так спочатку називали великі будівлі, де жили козаки, а згодом ця назва закріпилася за військовими підрозділами запорожців. У куренях зазвичай жили козаки-земляки. Саме це зумовлювало назви окремих куренів: Корсунський, Полтавський, Лубенський, тощо. Козаки кожного куреня також раз на рік обирали свого курінного отамана. Лише за часів національно-визвольної революції під проводом Богдана Хмельницького козацьке військо почало поділятися на полки та сотні.
Хто міг стати запорізьким козаком.?
З 15 століття в українських степах з'являються добувачі, що пізніше поповнюються утікачами від польського панування. На новій території їм приходиться постійно захищатися від татар, і поєднуються в окремі збройні групи, що не тільки відбивають напади татар, але і самі нападають на татарські загони й міста. Цих відважних людей почали називати козаками. Вважається, що свою назву козаки одержали від тюркського слова козак – степовий мисливець.
Головною вимогою до новоприбульця було вміння перехреститися по-православному, після чого він обирав собі курінь, де знайомився з козацькими законами, правилами і традиціями. До січового товариства приймали іноземців, людей, які не володіли українською мовою, одружених чоловіків. Людина могла назватись будь-яким ім’ям, оскільки козака не заведено було розпитувати про його минуле.
Чому козаки змінювали свої імена?
Через те, що більшість з запорозьких козаків походила з українських селян, які втікали від закріпачення, їх оголошували поза законом. Козаки обирали собі прізвиська, що згодом перетворилися на прізвища. Козацькі прізвища могли бути пов’язані з їжею наприклад, Борщ, Корж, Бульба), з предметами господарства та одягу ( Підкова, Сірошапка, Сокира), із зовнішністю (Кривоніс, Чуб, Крутивус) Часто козакам давали прізвиська, що означали дію: Небийбатько, Непийпиво, Вернигора, Непийвода.
В чому полягала воєнна майстерність козаків?
Запорозькі козаки справедливо вважалися одними з найкращих воїнів у Європі. Іван Сірко(1605-1680) був найвідомішим і найпопулярнішим кошовим отаманом Запорізької Січі. Він не вмів ні писати, ні читати, проте був талановитим полководцем, володів всіма тонкощами військової справи. Народився він на Слобожанщині, з молодих років козакував, був соратником
Б. Хмельницького, вісім раз поспіль обирався кошовим отаманом Запорозької Січі. Він не програв жодної битви як козацький отаман. Висока військова майстерність Запорозького Війська досягалась за рахунок добре налагодженого військового навчання.
У козаків була кіннота, але все-таки основою їхнього війська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті козаки починають активно використовувати вогнепальну зброю - пищали, пістолі, невеликі пушки. По степу вони пересувалися на возах, якщо на них нападали татари козаки встановлювали вози в квадрат і вели сильний вогонь по татарах. Козаки здійснювали успішні походи в Крим, і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). По ріках і морю вони ходили на невеликих човнах, видовбаних з цілого дерева, що називалися чайками. По краях прикріплювався зв'язування очерету, що додавало додаткову стійкість. Основу днищ чайок козаки робили зі стовбурів верби або липи, належним чином видовбуючи та обтісуючи їх. Далі корпус формувався а грубих дощок, їх дуже ретельно припасовували одну до одної, а щілини між ними забивали клоччям. Борти цих суден, довжина яких сягала 20, а ширина 4 метрів, просмолювали, а потім обшивали тугими оберемками сухого очерету, іноді ще й липовою корою. Це робилося для того, щоб підвищити плавучість човнів. Було також по 10 весел з кожного борту. Щодо екіпажу, то він, залежно від розміру судна, становив від 50 до 70 чоловік. Озброєння – 6 легких гармат, рушниці, луки, пістолети, списи.
Які ж були традиції і побут козаків?
День на Січі для запорожця починався з обов’язкової молитви, далі йшов сніданок, де всі їли з одного казана. На Січі завжди панували демократичні традиції братерства та рівності. Козаки мали свій так би мовити лицарській кодекс честі: "Захищати свою родину, свій народ і свою країну!". Вони відмінно володіли мечем і шаблею. Козаки мали свій стиль і зовнішність: оселедець, вуса, гоління бороди, червоний колір стягів, зброї, одягу.
Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог. Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися. Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах. Опівдні на башті стріляли з гармати. Цим пострілом кликали на обід. Тоді ставали всі в коло біля образів і отаман читав їм "Отче наш” і тільки після цього приступали до їжі. Надвечір подавали вечерю. Добре поївши, козаки збиралися на майдані або над Дніпром до пісень, жартів, танців. Коли ставало нудно, вони починали готуватися до нового походу. За злочини покарання і страти призначалися різні. Застосовувалися: прив’язання до гармати за зневагу до начальства, за грошовий борг; шмагання нагаєм за злодійство. Найпопулярнішою стратою було забивання киями. Також використовували шибениці. Найстрашнішим було закопування злочинця живим в землю.
Хто входив до реєстрового козацтва?
Реєстровими козаками називали тих козаків, які офіційно були взяті на службу польсько-литовською владою та занесені в особливий список - реєстр. Вперше військо реєстрових козаків з'явилося у 1572 році. коли польський король Сигизмунд ІІ Август доручив найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Але ці козаки ще не мали ніяких особливих привілеїв. За часів короля Стефана Баторія у 1578 році була здійснена так звана козацька реформа, за якою вже 600 козаків наймалися на службу з внесенням у реєстр. Вони отримали чималі привілеї: право землеволодіння, право власної військової та судової влади, звільнялися від податків. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище. Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними. Кількість реєстрового війська в різні часи дуже відрізнялась. Якщо у 1617 році їх налічувалася лише 1 тисяча, то вже в 1619 - з тисячі. А під час Хотинської війни 1620-1621 років у Сагайдачного було вже 40 тисяч реєстровців. Але після повстань 1620-1630-х років реєстр було зменшено до 6 тисяч та були накладені інші обмеження. Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького козацький реєстр коливався від 20 до 40 тисяч. Після 1654 року назва "реєстрові козаки” поступово вийшла з ужитку і замінилася термінами "городові козаки”, а з 1735 року – "виборні козаки”.
Джерела:
