«Григорій Сковорода - український філософ, поет і байкар» 

3 грудня 2022 року виповнюється 300 років від дня народження Григорія Сковороди – видатного українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, музиканта, педагога.

У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошував, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справи Божі: пізнання і творчість.

Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад божественних пісень», «Байки Харківські», - це єдина система поглядів, Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

М. Ковалинський згадував Г.Сковороду у своїх листах «…Одягався він пристойно, але просто; їжу мав, що складалася з трав, плодів і молочних приправ, споживав її ввечері, після заходу сонця; мяса і риби він не їв не через марновірство, а із своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв свого часу не більше чотирьох годин на добу; вставав до зорі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулятися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, всім задоволений, добродушний, вибирав і любив друзів за їхнє серце».

Життя Григорія Сковороди

Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 в селі Чорнухи в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту отримав у сільській школі, далі вчився  у Київській академії. 1742 року став учасником придворної співацької капели в Петербурзі.  Із 1750 року в складі російської місії мандрував та отримав знання у Європі, відвідав Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, вивчав звичаї і культуру, філософські ідеї, літературу.

У 1753 році працював у Переяславському колегіумі. Через запровадження новаторських ідей, недотримання усталених методів викладання його звільнили.

Упродовж 1754–1759 років працював придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. У 1759–1769 роках Григорій Сковорода працював викладачем поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення.

Із 1769 року мандрував містами і селами Лівобережної України, даруючи народові знання і досвід духовного самопізнання. Упродовж близько 30 років життя Григорій Сковорода подорожував багатьма селами й містами України, поширюючи свої світоглядні цінності.

У 1753–1785 роках Сковорода написав переважну більшість поетичних творів, що увійшли дозбірки «Сад Божественних пісень».

9 листопада 1794 року філософ  відійшов у вічність у селі Пан-Іванівці (нині – Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповів поховати його на пагорбі біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Погляди Сковороди

У філософських ідеях і просвітительській діяльності Г. Сковорода приділяв головну увагу людині й її суті, суспільству та його поступу.  У розумінні Григорія Сковороди людина («микрокосм») і природа («макрокосм») мали внутрішню й зовнішню сторони. Внутрішню сторону людини він називав «телом духовянм», а зовнішню – просто «телесность».

Заперечуючи божественну силу і не обмежуючи суть людини лише «телесной стороной», філософ шукав внутрішню сторону в самій людині, в її справах і вчинках й у такий спосіб дійшов до розуміння соціальної нерівності й несправедливості.

Г. Сковорода відстоював рівність між людьми, право кожного, незалежно від соціального становища, на щастя і волю, вважаючи останню найвищим досягненням людини.

Майбутнє суспільство Григорій Сковорода уявляв «горней республикой», де існували б загальна рівність і братерство. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні нової людини через самопізнання, доступне їй за допомогою розуму і внутрішнього чуття. Керуючись власним розумом і спираючись на власне чуття, кожна людина, на думку Г. Сковороди, здатна пізнати саму себе як особу, правильно визначити свій життєвий шлях, знайти і зайняти в суспільстві гідне для себе місце.

Своє становище в суспільстві, на думку Сковороди, кожна людина зобов'язана визначити сама, відповідно до «сродности», тобто природної схильності до праці. Невміння і небажання більшості осіб із панства керуватися своїми уродженими схильностями і здібностями, їх прагнення різними методами отримати незаслужені чини, звання, високі нагороди, матеріальні цінності та інші блага, тобто «несродный труд», як вважав Сковорода, були причиною соціальної нерівності і зла.

Ідея Г. Сковороди про забезпечення всіх і кожного «сроднім трудом» передбачала зміну соціального життя шляхом перетворення праці на найвищу насолоду людини. Праця мала бути її природною необхідністю, головним обов'язком і моральною потребою, а праця по «сродности» – джерелом і запорукою всенародного щастя, основою процвітання суспільства.

Та Григорій Сковорода шукав вихід із існуючого становища не в активній боротьбі, а уникаючи ненависного йому світу зла, розуміючи під ним прагнення до збагачення, паразитизм і хижацтво панівної верхівки суспільства. Найважливішим завданням для усунення зла він вважав необхідність поширення освіти серед народу.

Досягнення тогочасної науки, особливо природознавства, відобразилися у всіх суттєвих аспектах світогляду Сковороди. Він засуджував застій, вважаючи, що «пресильный и прехитрый есть неприятель застарелое мнение», віддавав перевагу практиці. Виступаючи прихильником найбільш сміливих наукових концепцій, великий просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму. «Не разум от книг, но книги от разума родились», – писав мислитель.

Із просвітительською діяльністю, викладацькою роботою Г. Сковороди пов'язані його педагогічні погляди. Критично ставлячись до тодішньої системи виховання і навчання, він розробив свої принципи, що базувалися на «сродности», як основі формування суспільно необхідної людини. Виховання, на думку Сковороди, має бути святим обов'язком батьків, на яких покладались «две сути главныя... должности» – «благо родить и благо научить».

Удосконалення нахилів, задатків, «природи» необхідне кожній людині, незалежно від її становища в суспільстві. «Воспитание и убогим нужно есть», – писав Сковорода. Обов'язком учителів він вважав врахування «природи» дітей, допомогу в удосконаленні уроджених здібностей. Одним із важливих важелів у вихованні молоді Г. Сковорода вважав принцип – навчити вдячності дітей батькам. Невдячність, на його думку, зумовлювала суттєві моральні пороки суспільства.

Усе корисне і потрібне людині Григорій Сковорода називав прекрасним. Під красою ж розумів не зовнішню сторону суб'єкта, а його внутрішню суть. У житті людей вважав красивимивчинки, відповідні природні здібності. Мистецтво, поезія, музика мають слугувати самопізнанню, а не бути самоціллю, – наголошував філософ-просвітитель..

Найбільш мудрим вихователем людини Г. Сковорода визнавав саме життя: «Взглянь на род человеческий. Он ведь есть книга, книга же черная, содержащая беду всякого рода, аки волны, восстающия непрестанно на море. Читай ее всегда и поучайся, купно же будто из высокия гавани на беснующийся океан взирай и забавляйся».

Світогляд і просвітительська діяльність Г. Сковороди віддзеркалювалися у його поетичній творчості. Через пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини.