Усім нам від природи властиве бажання інколи боятися, тож
мода на «жахливчики», що спалахнули останніми роками в українській літературі
(як дорослій, так і дитячій) цілком виправдана.
«Тринадцять історій у темряві» Галини Ткачук – книжка для
тих, хто знає, що фантазія зі сміхом – прекрасний засіб від страху. Письменниця
уміє дивовижним чином бачити незвичайне в буденному й химерно переплітати в
текстах уявність і реальне життя. Очевидно, саме ці вміння, в сукупності з
дитячою безпосередністю та чудовим почуттям гумору дозволили авторці так
майстерно описати всі «Тринадцять історій».
А фундаментом книжки стала усна «народна творчість», що
прийшла до нас із дитинства. «На чорній-пречорній горі стоїть чорне-пречорне
місто», «Одного темного осіннього вечора одна дівчинка лишилася вдома сама»,
«Якось один хлопчик прокинувся вночі від того, що» – так починаються декотрі з
історій, які розповідає Галина Ткачук. І ці початки є знайомими і навіть трохи
рідними, либонь, для кожного з нас. Адже такі історії-страшилки діти, а
подеколи й дорослі, люблять розповідати одне одному у відповідних ситуаціях.
Наприклад, по вечорах у дитячих таборах, або в темних купе нічних поїздів, або
біля вогнища у лісі головне – щоб атмосфера була підходящою.
Немає коментарів:
Дописати коментар