Шарль Перро

Шарль Перро був першим письменником у Європі, який зробив народну казку надбанням дитячої літератури. Незвичайний для французького письменника «століття класицизму» інтерес до усної народної творчості пов’язаний з прогресивною позицією, яку зайняв Перро в літературній полеміці свого часу.

У Франції XVII століття класицизм був панівним, офіційно визнаним напрямом у літературі та мистецтві.

Послідовники класицизму вважали твори античних (давньогрецьких і особливо римських) класиків у всьому зразковими та гідними наслідування. При дворі короля Людовіка XIV процвітав справжній культ античності. Придворні живописці й поети, користуючись міфологічними сюжетами та образами героїв давньої історії, прославляли перемогу королівської влади над феодальною роз’єднаністю, морального обов’язку над пристрастями й почуттями окремої особистості, оспівували дворянську монархічну державу, яка нібито об’єднала все на єдине.

Пізніше, коли абсолютна влада монарха почала проходити в суперечність з інтересами буржуазії, що міцнішає, опозиційні настрої посилилися у всіх сферах суспільного життя. Робилися спроби переглянути принципи класицизму з його непорушними «правилами», які гальмували розвиток літератури та мистецтва.

Наприкінці XVII століття серед французьких літераторів розгорілася суперечка про перевагу давніх та нових авторів. Противники класицизму заявляли, що нові й нові автори перевершують стародавніх хоча б вже тим, що мають ширший кругозір і знання. Можна навчиться добре писати й не наслідуючи стародавніх, говорили вони.

Шарль Перро, видатний королівський чиновник і поет, обраний 1671 року у члени Французької академії. Виходець із буржуазно-чиновницької сім’ї, юрист за освітою, він успішно поєднував службову діяльність із літературною. У статті «Порівняння давніх і нових авторів» (1688-1697) Перро закликав письменників звернутися до зображення сучасного життя і сучасних вдач, радив черпати сюжети й образи не в давніх авторів, а з навколишньої дійсності.

Щоб довести свою правоту, Перро вирішив зайнятися опрацюванням народних казок, бачачи в них джерело цікавих, живих сюжетів, «хорошу мораль» та «характерні риси народного побуту». Тим самим письменник виявив велику сміливість. Оскільки казки взагалі фігурували серед літературних жанрів, покликаних поетикою класицизму.

У 1697 році Перро випустив невелику збірку, до якої увійшли казки: «Спляча красуня», «Смішні бажання», «Гризельда», «Червона шапочка», «Синя Борода», «Кіт у чоботях», «Фен», «Попелюшка», «Ріке з чубком» та «Хлопчик-мізинчик».

У передмові Перро доводить, що казки зовсім не дрібнички. Головне в них – мораль: «Усі вони мають на меті показати, які переваги чесності, терпіння, передбачливості, старанності та послуху і які біди осягають тих, хто ухиляється від цих чеснот».

Кожна казка Перро закінчується вченням у віршах, які ніби зближує казку з байкою - жанром, прийнятим з деякими застереженнями поетикою класицизму. Тим самим було автор хотів «узаконити» казку у системі визнаних літературних жанрів. Але вчення в кінці казок не має нічого спільного з текстом самої казки. Тому в дитячих виданнях моралі без жодної шкоди для оповідання опускаються.

Казки Перро і в наші часи продовжують виходити в нових виданнях для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Вони досі хвилюють маленьких читачів своїми казковими історіями та героями.

Казки Шарля Перро:

ü  Кришталевий міст

ü  Червона шапочка

ü  Прянична хатинка

ü  Чарівниці

ü  Зелена змія

ü  Спляча красуня

ü  Химерні бажання

ü  Синя Борода

ü  Ріке-Чубчик

ü  Попелюшка, або соболевий черевичок

ü  Осляча шкура

ü  Кіт у чоботях

ü  Хлопчик-Мізинчик

ü  Спритна принцеса, або пригоди розумниці