3
грудня 2022 року виповнюється 300 років від дня народження Григорія Сковороди –
видатного українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, музиканта,
педагога.
У власному житті він сповідував виразні й
тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того,
філософ постійно наголошував, що людина має невичерпний духовний потенціал,
який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справи Божі: пізнання і
творчість.
Увесь творчий доробок Григорія Сковороди,
який включає 17філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад божественних
пісень», «Байки Харківські», - це єдина система поглядів, Свого часу І.Франко
назвав Г.Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження
глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.
М. Ковалинський згадував Г.Сковороду у
своїх листах «…Одягався він пристойно,
але просто; їжу мав, що складалася з трав, плодів і молочних приправ, споживав
її ввечері, після заходу сонця; мяса і риби він не їв не через марновірство, а
із своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв свого часу не більше чотирьох
годин на добу; вставав до зорі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за
місто прогулятися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий, легкий,
рухливий, стриманий, всім задоволений, добродушний, вибирав і любив друзів за
їхнє серце».
Життя Григорія Сковороди
Народився
Григорій Сковорода 3 грудня 1722 в селі Чорнухи в сім’ї малоземельного козака.
Початкову освіту отримав у сільській школі, далі вчився у Київській академії. 1742 року став
учасником придворної співацької капели в Петербурзі. Із 1750 року в складі російської місії
мандрував та отримав знання у Європі, відвідав Австрію, Словаччину, Польщу,
Німеччину, вивчав звичаї і культуру, філософські ідеї, літературу.
У
1753 році працював у Переяславському колегіумі. Через запровадження
новаторських ідей, недотримання усталених методів викладання його звільнили.
Упродовж
1754–1759 років працював придворним учителем у поміщика Степана Томари на
Переяславщині. У 1759–1769 роках Григорій Сковорода працював викладачем поетики
і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів
навчального процесу послужили причиною його звільнення.
Із
1769 року мандрував містами і селами Лівобережної України, даруючи народові
знання і досвід духовного самопізнання. Упродовж близько 30 років життя
Григорій Сковорода подорожував багатьма селами й містами України, поширюючи
свої світоглядні цінності.
У
1753–1785 роках Сковорода написав переважну більшість поетичних творів, що
увійшли дозбірки «Сад Божественних пісень».
9
листопада 1794 року філософ відійшов у
вічність у селі Пан-Іванівці (нині – Сковородинівка) на Харківщині. Перед
смертю поет i філософ заповів поховати його на пагорбі біля гаю, а на могилі
зробити напис: «Світ
ловив мене, та не спіймав».
Погляди Сковороди
У
філософських ідеях і просвітительській діяльності Г. Сковорода приділяв головну
увагу людині й її суті, суспільству та його поступу. У розумінні Григорія Сковороди людина
(«микрокосм») і природа («макрокосм») мали внутрішню й зовнішню сторони.
Внутрішню сторону людини він називав «телом духовянм», а зовнішню – просто
«телесность».
Заперечуючи
божественну силу і не обмежуючи суть людини лише «телесной стороной», філософ
шукав внутрішню сторону в самій людині, в її справах і вчинках й у такий спосіб
дійшов до розуміння соціальної нерівності й несправедливості.
Г.
Сковорода відстоював рівність між людьми, право кожного, незалежно від
соціального становища, на щастя і волю, вважаючи останню найвищим досягненням
людини.
Майбутнє
суспільство Григорій Сковорода уявляв «горней республикой», де існували б
загальна рівність і братерство. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні
нової людини через самопізнання, доступне їй за допомогою розуму і внутрішнього
чуття. Керуючись власним розумом і спираючись на власне чуття, кожна людина, на
думку Г. Сковороди, здатна пізнати саму себе як особу, правильно визначити свій
життєвий шлях, знайти і зайняти в суспільстві гідне для себе місце.
Своє
становище в суспільстві, на думку Сковороди, кожна людина зобов'язана визначити
сама, відповідно до «сродности», тобто природної схильності до праці. Невміння
і небажання більшості осіб із панства керуватися своїми уродженими схильностями
і здібностями, їх прагнення різними методами отримати незаслужені чини, звання,
високі нагороди, матеріальні цінності та інші блага, тобто «несродный труд», як
вважав Сковорода, були причиною соціальної нерівності і зла.
Ідея
Г. Сковороди про забезпечення всіх і кожного «сроднім трудом» передбачала зміну
соціального життя шляхом перетворення праці на найвищу насолоду людини. Праця
мала бути її природною необхідністю, головним обов'язком і моральною потребою,
а праця по «сродности» – джерелом і запорукою всенародного щастя, основою
процвітання суспільства.
Та
Григорій Сковорода шукав вихід із існуючого становища не в активній боротьбі, а
уникаючи ненависного йому світу зла, розуміючи під ним прагнення до збагачення,
паразитизм і хижацтво панівної верхівки суспільства. Найважливішим завданням
для усунення зла він вважав необхідність поширення освіти серед народу.
Досягнення
тогочасної науки, особливо природознавства, відобразилися у всіх суттєвих
аспектах світогляду Сковороди. Він засуджував застій, вважаючи, що «пресильный
и прехитрый есть неприятель застарелое мнение», віддавав перевагу практиці.
Виступаючи прихильником найбільш сміливих наукових концепцій, великий
просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму. «Не разум от книг,
но книги от разума родились», – писав мислитель.
Із
просвітительською діяльністю, викладацькою роботою Г. Сковороди пов'язані його
педагогічні погляди. Критично ставлячись до тодішньої системи виховання і
навчання, він розробив свої принципи, що базувалися на «сродности», як основі
формування суспільно необхідної людини. Виховання, на думку Сковороди, має бути
святим обов'язком батьків, на яких покладались «две сути главныя... должности»
– «благо родить и благо научить».
Удосконалення
нахилів, задатків, «природи» необхідне кожній людині, незалежно від її
становища в суспільстві. «Воспитание и убогим нужно есть», – писав Сковорода.
Обов'язком учителів він вважав врахування «природи» дітей, допомогу в
удосконаленні уроджених здібностей. Одним із важливих важелів у вихованні
молоді Г. Сковорода вважав принцип – навчити вдячності дітей батькам.
Невдячність, на його думку, зумовлювала суттєві моральні пороки суспільства.
Усе
корисне і потрібне людині Григорій Сковорода називав прекрасним. Під красою ж
розумів не зовнішню сторону суб'єкта, а його внутрішню суть. У житті людей
вважав красивимивчинки, відповідні природні здібності. Мистецтво, поезія,
музика мають слугувати самопізнанню, а не бути самоціллю, – наголошував
філософ-просвітитель..
Найбільш
мудрим вихователем людини Г. Сковорода визнавав саме життя: «Взглянь на род
человеческий. Он ведь есть книга, книга же черная, содержащая беду всякого
рода, аки волны, восстающия непрестанно на море. Читай ее всегда и поучайся,
купно же будто из высокия гавани на беснующийся океан взирай и забавляйся».
Світогляд
і просвітительська діяльність Г. Сковороди віддзеркалювалися у його поетичній
творчості. Через пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди,
таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини.