«...Моїм віршам,  як дуже цінним винам
                                        настане черга ще своя».
                                                                                                             (М. Цвєтаєва)     

8 жовтня 2012 року виповнюється

120 років з дня народження Марії Іванівни Цвєтаєвої

Мари́на Іва́нівна Цвєта́єва – відома російська поетеса, прозаїк, перекладачка народилась 26 вересня (8 жовтня) 1892 року в Москві. Її батько, професор-мистецтвознавець Іван Володимирович Цвєтаєв, був засновником Московського музею образотворчих мистецтв. Мати, Марія Олександрівна Мейн, походила з русифікованої польсько-німецької родини, була піаністкою. Родина Цвєтаєвих мешкала у Москві, а влітку – в околицях Таруси (Калузька губернія). Через хворобу матері (сухоти) Марина часто жила за кордоном – в Італії, Швейцарії, Німеччині, але 1906 року мати помирає.

Характер у Марини Цвєтаєвої був важкий, нерівний. Ілля Еренбург, що добре знав її в молодості, говорить: «Марина Цвєтаєва поєднувала в собі старомодну чемність і бунтарство, граничну гордість і граничну простоту. Її життя було клубком прозрінь і помилок». Друзі поетеси не втомлювалися дивуватися її ерудицією і обізнаністю в багатьох питаннях, іноді її навіть називали «енциклопедією» і не були далекі від істини. Училася вона багато, але, через родинні обставини, досить безсистемно: зовсім маленькою дівчинкою – у музичній школі, потім у католицьких пансіонах у Лозані і Фрайбурзі, у ялтинській жіночій гімназії, у московських приватних пансіонах. 

Вірші Цвєтаєва почала писати із шести років (не тільки по-російськи, але і по-французьки, по-німецьки), друкуватися - із шістнадцяти. У 1910 році ще не знявши гімназичної форми, тайкома від родини, випускає за свої кошти досить об'ємний збірник "Вечірній альбом",  який присвячений Марії Башкирцевій. Тираж склав всього 500 примірників. В цьому збірнику Цвєтаєва багато сказала про себе, про свої почуття до дорогих її серцю людей; насамперед про маму і про сестру Асю. Його помітили і схвалили такі впливові і вимогливі критики, як

В. Брюсов, H. Гумелев, М. Волошин. Вірші юної Цвєтаєвої були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю і безпосередністю.  У її віршах з'являється лірична героїня - молода дівчина, що мріє про любов. "Вечірній альбом" - це своєрідна клятва коханню:

                          Ты все мне поведал - так pано!

                          Я все pазглядела - так поздно!

                          В сеpдцах наших вечная pана,

                          В глазах молчаливый вопpос ...

                          Темнеет... Захлопнули ставни,

                          Hад всем пpиближение ночи...

                         Люблю тебя пpизpачно- давний,

                         Тебя одного - и на век!  

Деякі її творіння вже тоді передбачали майбутнього поета. У першу чергу - невтримна і жагуча "Молитва", написана поетесою в день свого 17-річчя:

                                         Хpистос и Бог! Я жажду чуда

                                         Тепеpь, сейчас, в начале дня!

                                         О, дай мне умеpеть, покуда

                                         Вся жизнь как книга для меня.

                                         Ты мудpый, ты не скажешь стpого:

                                       "Теpпи еще не кончен сpок".

                                        Ты сам мне подал - слишком много!

                                        Я жажду сpазу- всех доpог!

 У вірші "Молитва" схована обіцянка жити і діяти, ставлячи непомірні вимоги на своїй життєвій дорозі.

Слідом за "Вечірнім альбомом" з'явилося ще два віршованих збірники Цвєтаєвої: "Чарівний ліхтар" (1912р. присвячений чоловікові –  Сергію Ефрону) і "Із двох книг" (1913р.)

 Пізніше в поезії Цвєтаєвої з'явиться герой, що пройде крізь роки її творчості, змінюючись у другорядному і залишаючись незмінним у головному: у своїй слабості, ніжності, гнучкості в почуттях. Лірична героїня наділяється рисами лагідної богомольної жінки:

                                       Пойду и встану в цеpкви

                                       И помолюсь угодникам

                                       О лебеде молоденьком.

          Марина Цвєтаєва пише не тільки вірші, але і прозу. Одна з її прозаїчних робіт присвячена Пушкіну. Вона пише, що Пушкін був її першим поетом, і першого поета убили. Вона міркує про його персонажів. Пушкін "заразив" Цветаеву словом любов. Цьому великому поету вона також присвятила безліч віршів.

Не зрозумівши і не прийнявши революції, утікши від неї, саме там, вдалині від Батьківщини, Марина Іванівна, мабуть уперше знайшла тверезе знання про соціальну нерівність, побачила світ без яких би то ні було романтичних покривів. Важко далися Цвєтаєвій 17 років, проведені на чужині. Вона мала всі підстави сказати: «Зола эмиграции… я вся под нею – как Геркуланум, - так и жизнь прошла».

В циклі "вірші до сина" Цветаєва показує свою любов до Вітчизни, у весь голос говорить про Радянський Союз, як про світ нових людей, як про країну зовсім особливого складу.

Багато зі своїх віршів Цвєтаєва присвячувала поетам сучасникам: Ахматовій, Блоку, Маяковському, Ефрону...

                                        В певучем гpаде моем купола гоpят,

          И Спаса светлого славит слепец бpодячий... –

                И я даpю тебе свой колокольный гpад, Ахматова!

                                      и сеpдце свое в пpидачу.

Спадщина поетеси налічує 13 книг, виданих за життя, і 3 книги, що вийшли після її смерті. Багато чого так і залишилось неопублікованим. Вона писала лірику, поеми, віршовані драми, автобіографію, історичну, літературну та філософсько-критичну прозу. Писала про життя і смерть, про любов і мистецтво, про Гете і Пушкіна. В своїх творіннях вона як поет намагалась перевтілитись у той предмет, який зображувала. Творчості Цвєтаєвої притаманні романтичний максималізм, мотиви самотності, трагічна приреченість кохання, неприйняття і капіталістичної, і сірої радянської повсякденності, конфлікт побуту і буття, неприємної щоденності та духовного життя.

31 серпня 1941 року Цвєтаєва сама допомогла собі піти з життя та залишила по собі слід для прийдешніх поколінь, втілених у віршах. Кожен зможе знайти у неї щось близьке і цікаве для себе.

Поезія

• збірка «Вечерний альбом», 1910,
• «Волшебный фонарь», 1912,
• «Из двух книг», 1913,
• Монолог, 1913,
• Мне нравится, что вы больны не мной, 1913,
• Хочу у зеркала, где муть…1915,
• збірка «Вёрсты», 1921,
• «Лебединый стан»,
• «Ремесло», 1923,
• «Психея»,1923;
• «Молодец», 1924;
• «После России», 1928;
• сатирична поема «Крысолов», 1925,
• «Поэма Конца», 1926.
• «Новогоднее»,
• «Поэма горы»
• «Лестница»
• «Крысолов»
• «Подруга», 1914–1915 рр — цикл віршів, присвячений Софії Парнок

Трагедії

• «Федра» (1928).

Есеїстська проза

• «Хлыстовки», 1934;
• «Мой Пушкин», 1937;
• «Искусство при свете совести»,
• «Поэт и время»
• «Мать и музыка»
• «Черт»
• «Дом у Старого Пимена»

Мемуарні портрети

• «Герой труда» –записи про Валерія Брюсова, 1925;
• «Живое о живом» – пам'яті Максиміліана Волошина,
• «Пленный дух» – нарис про Андрія Бєлого
• «Нездешний вечер» – присвячено Міхаілу Кузьміну
• «История одного посвящения» — спогади про Осипа Мандельштама, 1931 рік;
• «Наталья Гончарова» –життя і творчість Наталії Гончарової
• «Повесть о Сонечке» – спогади про Софію Голідей
• «Слово о Бальмонте» – Бальмонту

    Щоденникова проза

• «Октябрь в вагоне», Москва, октябрь-ноябрь 1917
• «Вольный проезд», Москва, сентябрь 1918;
• «Мои службы»,
• «О любви»
• «Из дневника»
• «Грабеж»
• «Расстрел царя»
• «Покушение на Ленина»
• «Чесотка»
• «Fräulein»
• «Ночевка в коммуне»
• «Воин Христов»
• «Смерть Стаховича»
• «О благодарности»
• «Отрывки из книги „Земные приметы“»
• «Чердачное»
• «О Германии»